Календарний план роботи відділу психологічного супроводу навчального процесу
Психологічна допомога у кризових ситуаціях
Автор – кандидат психологічних наук, доцент Шапар Віктор Борисович
Наприкінці 20-го століття відбулася величезна кількість лих і катастроф, світ буквально охопила епідемія терористичних лих, воєн і катастроф. Поняття екстремальних, кризових та надзвичайних ситуацій ще не набули вичерпного визначення. Звісно ж, недостатньо розглядати їх лише з погляду об’єктивних особливостей, і з огляду на психологічні складові, такі як, наприклад, сприйняття, розуміння, реагування і поведінка людей таких ситуаціях. Людина так чи інакше залучена в екстремальну ситуацію, як ініціатор, або як жертва, або як очевидець.
Люди, які опинилися в екстремальних ситуаціях, проходять у своїх психологічних станах низку етапів. Спочатку виникає гострий емоційний шок, який характеризується загальною психічною напругою з домінуванням почуття розпачу та страху при загостреному сприйнятті.
Потім настає психофізіологічна демобілізація, істотне погіршення самопочуття та психоемоційного стану з перевагою почуття розгубленості, панічних реакцій, зниженням моральних норм поведінки, зменшенням рівня ефективності діяльності та мотивації до неї, депресивними тенденціями. На цьому, другому етапі, ступінь і характер психогенних порушень багато в чому залежить не тільки від екстремальної ситуації, її інтенсивності, раптовості виникнення, тривалості дій, а й від особливостей особистості постраждалих, а також від збереження небезпеки і від нових стресових впливів.
На зміну цьому етапу приходить стадія дозволу, коли поступово стабілізуються настрої та самопочуття, проте зберігається знижений емоційний фон та контакти з оточуючими обмежені. Потім настає стадія відновлення, коли активізується міжособистісне спілкування.
На третьому етапі, у людини, яка пережила екстремальні стрес, відбувається складна емоційна та когнітивна переробка ситуації, оцінка власних переживань та відчуттів. При цьому актуальності набувають також фактори, що травмують психіку, пов’язані зі зміною життєвого стереотипу. Стаючи хронічними, ці фактори сприяють формуванню щодо стійких психогенних розладів. Їх особливістю є наявність вираженої тривожної напруги, страху, різних вегетативних функцій, що згодом породжують психосоматичні порушення. У тих, хто пережив екстремальну ситуацію, значно знижується працездатність, а також критичне ставлення до своїх можливостей.
При наданні психологічної допомоги людям, які побували в екстремальних ситуаціях, варто взяти до уваги, що справжнє лихо настає тоді, коли закінчується дія стихії, бойових дій та починається надання допомоги постраждалим. Адже, з одного боку, не лише самі надзвичайні ситуації, а й масштаби їхніх руйнівних дій, їхня раптовість, поширеність стресів, що викликані ними, тощо, багато в чому визначаються особливостями передкатастрофного розвитку. А з іншого, лише у посткатастрофний період можна реально визначити рівень деструктивного впливу катастрофи на динаміку соціальної структури, на виробничий, соціокультурний, психологічний вплив людей, на демографічні процеси в зонах лиха. Саме тому в сучасних умовах все більш актуальними стають питання психологічної та психосоціальної роботи з різними категоріями людей, які були в екстремальних ситуаціях. Проте, незважаючи на всю важливість та актуальність надання психологічної допомоги населенню під час і після екстремальних ситуацій, ці проблеми залишаються відносно новими і для практичної психології, і для психологічної практики.
Справа в тому, що надзвичайні (екстремальні) ситуації характеризуються, перш за все, надпотужним впливом на психіку людини, що викликає травматичний стрес. Іншими словами, це відбувається тоді, коли результатом впливу стресора є порушення у психічній сфері, за аналогією до фізичних порушень. І тут порушується структура «самості», когнітивна модель світу, афективна сфера, неврологічні механізми, які керують процесами навчання, система пам’яті, емоційні шляхи навчання. В якості стресора у разі виступають травматичні події – екстремальні кризові ситуації, які мають потужні негативні наслідки, ситуації, що мають загрозу життю для самого себе чи близьких. Такі події докорінно порушують почуття безпеки індивіда, викликаючи переживання травматичного стресу, психологічні наслідки якого різноманітні. Факт переживання травматичного стресу деяких людей стає причиною появи в них у майбутньому посттравматичного стресового розладу.
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це непсихотична відстрочена реакція на травматичний стрес, здатний викликати психічні порушення практично у будь-якої людини. Вирізняють чотири характеристики травми, здатної викликати травматичний стрес.
- подія усвідомлюється, тобто людина знає, що з нею сталося і через це у неї погіршується психологічний стан;
- цей стан обумовлений зовнішніми причинами;
- пережите руйнує звичний спосіб життя;
- подія, що відбулася, викликає жах і відчуття безпорадності, безсилля що-небудь зробити або зробити.
Травматичний стрес – це переживання особливого роду. Результат особливої взаємодії людини та навколишнього світу. Це нормальна реакція на ненормальні обставини, стан, що виникає у людини, яка пережила щось, що виходить за рамки звичайного людського досвіду.
Психологічні наслідки травматичного стресу в крайньому своєму прояві виражаються у посттравматичному стресовому розладі (ПТСР), що виникає як затяжна чи відстрочена реакція на ситуації, пов’язані із серйозною загрозою життю чи здоров’ю.
Інтенсивність стресогенного впливу в ситуаціях, пов’язаних із загрозою існування людини, буває настільки велика, що особистісні особливості або попередні невротичні стани вже не відіграють вирішальної ролі в генезі ПТСР. Звичайно, їх наявність може сприяти відображенню протягом або клінічної картини ПТСР, проте останнє може розвиватися в катастрофічних обставинах практично у кожної людини навіть за повної відсутності очевидно особистісної схильності.
Варто підкреслити, що, по-перше, ПТСР – це один із можливих психологічних наслідків переживання травматичного стресу і, по-друге, дані численних досліджень свідчать, що ПТСР виникає приблизно у двадцяти відсотків осіб, які пережили ситуації травматичного стресу (за відсутності фізичної травми, поранення). Люди, які страждають на ПТСР, можуть звертатися до лікарів різного профілю, оскільки його прояв, як правило, супроводжуються як іншими психічними розладами (депресія, алкоголізм, наркоманія тощо), так і психосоматичними порушеннями. У психологічній картині ПТСР специфіка травматичного стресора (військові дії чи насильство), безумовно, враховується, хоча загальні закономірності виникнення та розвитку ПТСР не залежать від того, які конкретні травматичні події спричинили психологічні та психосоматичні порушення. Головним є те, що ці події мали екстремальний характер, виходили за межі звичайних людських переживань і викликали інтенсивний страх за своє життя, жах та відчуття безпорадності. Важливими характеристиками важкого психотравмуючого фактору є несподіванка, стрімкий темп розвитку катастрофічної події та тривалість впливу, а також повторюваність протягом життя.
Відповідно до клінічної типології та класифікації посттравматичного стресового розладу (ПТСР), до цієї групи розладів віднесено затяжні патологічні стани у військовослужбовців, ветеранів війни, колишніх депортованих та екс-військовополонених після короткочасного або тривалого екстремального впливу.
У рамках посттравматичної патології виділяють три основні групи симптомів:
- Надмірне збудження (включаючи вегетативну лабільність, порушення сну, тривогу, нав’язливі спогади, фобічне уникнення ситуацій, що асоціюються з травматичною.
- Періодичні напади депресивного настрою (притупленість почуттів, емоційна заціпенілість, розпач, свідомість безвиході).
Серед невротичних та патохарактерних синдромів виділяють характерні для ПТСР стани:
- «солдатське серце» (біль за грудиною, серцебиття, уривчастість дихання, підвищена пітливість);
- синдром вцілілого (хронічне «почуття провини того, хто залишився живим»);
- флешбек-синдром (спогади, що насильно проникають у свідомість, про «нестерпні» події;
- прояв «комбатантної» психопатії (агресивність та імпульсивна поведінка зі спалахами насильства, зловживання алкоголем та наркотиками, безладність сексуальних зв’язків при замкнутості та підозрілості);
- синдром прогресуючої астенії (післятабірна астенія, що спостерігається після повернення до нормального життя у вигляді швидкого старіння, падіння ваги, психічної млявості та прагнення до спокою);
- посттравматичні рентні стани (нажита інвалідністю з усвідомленою вигодою від належних пільг та привілеїв з переходом до пасивної життєвої позиції).
Ці стани мають певну динаміку, зокрема – посттравматична симптоматика з віком може не тільки не слабшати, а ставати все більш вираженою.
Нині термін ПТСР все частіше використовується стосовно наслідків катастроф мирного часу, таких як: природні (кліматичні, сейсмічні), економічні та техногенні катаклізми, пожежі, терористичні дії, присутність при насильницькій смерті інших у разі розбійного нападу, нещасні випадки, у тому числі при транспортних та виробничих аваріях, сексуальне насильство, маніфестування загрозливих для життя захворювань, сімейні драми.
Середні показники частоти ПТСР в умовах воєнного часу (15-30%) не збігаються із загальними даними про поширеність ПТСР після важкого стресу у мирний час (0,5-1,2%), але для деяких груп виявляються цілком порівнянними. Так, високі показники поширеності ПТСР зазначаються у жертв злочинів (15-50%).
Відповідно до особливостей прояву та перебігу розрізняють три підвиди посттравматичних стресових розладів:
1) гострий, що розвивається у строки до трьох місяців (його не варто змішувати з гострим стресовим розладом, що розвивається протягом одного місяця після критичного інциденту);
2) хронічне, що має тривалість понад три місяці;
3) відстрочене, коли розлад виникає через шість і більше місяців після травмування.
Нині пропонується доповнити діагностику постстресових порушень ще однією категорією – постравматичними особистісними розладами (або PTPD – posttraumatic personality disorder), оскільки присутність хронічних симптомів ПТСР часто відзначається протягом усього наступного життя людини, яка пережила масовану психотравму. Безумовно, що така травма здатна залишити незабутній відбиток у душі людини та призвести до патологічної трансформації всієї особистості.
Схематично взаємозв’язок різних за часом виникнення, тривалості та глибини стадій формування постстресових порушень представлено на схемі:
|
Травматичний стрес (під час критичного інциденту та одразу після нього – до 2 діб) |
|
Гострий стресовий розлад (Протягом одного місяця після критичного інциденту-від 2 діб до 4 тижнів) |
|
Посттравматичний стресовий розлад (через місяць після критичного інциденту – більше 4 тижнів) |
|
Посттравматичний розлад особистості (протягом наступного життя людини, яка пережила травму) |
Онлайн-захід Відділу психологічного супроводу освітнього процесу ХДАФК
Практичний психолог відділу Рибалко Олена Володимирівна
Тема: Сутність і особливості роботи практичного психолога відділу психологічного супроводу освітнього процесу ХДАФК при наданні всього спектру послуг
Час: 31 березня. 2026 16:00 PM Київ
Підключиться к конференції Zoom
https://us05web.zoom.us/j/89082008931?pwd=N4pkDqaT4RyIoYl8CRE2ocau3GfAEa.1
Ідентификатор конференцїї: 890 8200 8931
Код доступа: 2J2dWq
Ukrainian
English
Polish